|
|
 |
|
|
Головна » 2010 » Жовтень » 27 » Лубни. Історія та розвиток міста
12:48 Лубни. Історія та розвиток міста |
Місто Лубни є одним з найстаріших поселень на Полтавщині.
Засноване понад 1000 років тому, місто славиться своєю історією, красою
та чистотою природи, рікою Сула та Мгарським Спасо-преображенським
монастирем.
Припускається, що перші поселення на території
сучасних Лубен з’явилися ще в неолітичну добу – в урочищі Лиса Гора у ІV
тис. до н. е. Назва міста, яка іноді в стародавніх писемних джерелах
звучить як «Лубно», вірогідно походить від заняття його мешканців –
виготовлення луб’яних витворів.
Місто було засноване Великим
князем Київським Володимиром Святославичем у 988 році в честь прийняття
християнства, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту
південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це
була невелика дерев'яна фортеця над Сулою. Такі фортеці будувалися на
берегах річки Сули й утворювали ланцюг оборонних форпостів.
В
серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк Ізяславич
разом з Володимиром Мономахом та іншими князями завдали важкої поразки
половцям, якими командували Боняк і Шарукан.
Вигідне розташування
в середній течії річки Сули, що була судноплавною та мала пристань,
контроль над шляхами на Київщину та Переяславщину – все це робило Лубни з
його околицями бажаним трофеєм у з’ясовуванні стосунків ворогуючих
сторін. Так у 1239 році місто було зруйнуване монголо-татарською
навалою, але дякуючи багатій природі - лісам, болотам, рікам в кінці
XIII ст. Лубни відродилися і місто продовжило своє існування.
З часом місто розвивалося - вже у 1591 році воно мало Магдебурзьке право, свою печатку й герб.
У
1596 році в урочищі Солониця під Лубнами відбулася остання битва селян
та козаків під проводом Северина Наливайка з поляками, так званий
Солоницький бій.
Повстання Наливайка було першим масовим народним
рухом в Україні та Білорусії проти польсько-шляхетського поневолювання.
Та, на жаль, Річ Посполита зібрала великі сили і повстанці були змушені
відступати - до Дніпра, а потім до Сули, щоб перейти польсько-російський
кордон. Відступали вони переобтяжені сім’ями, поволі та і
С.Жолкевському пощастило перехопити їх під Лубнами на р. Солоніші. Саме
тут Наливайко розташував та укріпив свій табір, який протягом двох
тижнів хоробро відбивав напади ворожих віськ.
Найвідомішим володарем Лубен був Ярема Вишневецький.
Впродовж 1639-1648 років місто було "столицею” так званої
"Вишневеччини”. Тут був збудований один з кращих в Європі замків - замок
Яреми Вишневецького. До складу задніпровських, тобто лівобережних,
маєтків магната входила більша частина земель тодішньої Полтавщини з
містами Ромни, Прилуки, Пирятин, Лохвиця, Хорол, Золотоноша, Полтава,
Зіньків, Лютеньки, Гадяч, Опішне, Глинськ, Охтирка, – всього понад 50
населених пунктів.
Поряд з містом, за фінансової підтримки Раїни
Вишневецької, у 1619 році Ісаєю Копинським було засновано православний
Лубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир, у якому
освячувались всі гетьмани України.
У 30-ті роки 17 століття Лубни
стають центром могутніх селянсько-козацьких повстань Карпа Скидана,
Павла Бута, Кизима, Якова Остряниці.
У 1648—1781 рр. Лубни – центр Лубенського полку.
Головною
святинею краю були нетлінні мощі Костянтинопольського патріарха
Афанасія ІІІ Пателарія, похованого у Мгарському монастирі в 1654 році.
З
1709 році в місті діяли одна з перших в Україні польова аптека і
ботанічні сади для розведення і використання лікарських рослин засновані
за вказівкою царя Петра І.
До Полтавської битви 1709 року місто було найбільшим на теренах сучасної Полтавської області
З 1781 року Лубни – місто Київського намісництва, пізніше – центр Лубенського повіту Полтавської губернії.
Лубни відвідував О.Пушкін (1820 і 1824 рр.) і був вражений неземною красою доньки лубенського голови Анни Керн.
В
Лубнах знаходився на лікуванні батько М.Гоголя Василь Гоголь-Яновський.
Місто з околицями у 1843 році досліджує Т.Шевченко, він приїздить до
Лубен ще у 1845 та 1846 роках. Впродовж 1883 – 1884 рр. в місті жив і
працював єврейський письменник Шолом-Алейхем. В редакції місцевої газети
працювали українські письменники П.Капельгородський (1882 – 1942 рр.) і
О.Донченко (1902 – 1954 рр). Уродженець Лубен автор історичного роману
"Таємний посол” В.Малик (1921 – 1998 рр.).
В 1885 році у
с.Круглик під Лубнами Катерина Миколаївна Скаржинська відкрила перший
приватний музей в історії України на теренах українських земель.
Під
час революційних подій 1905 – 1907 років, у місті було проголошено
"Лубенську республіку", яка, хоч і на короткий час, виявила величезне
прагнення лубенців до вільного життя. Знаменним є також і те, що в 1911
році, коли царський уряд заборонив відзначення 50-літнього ювілею Тараса
Шевченка, в Лубнах все ж відбувся вечір з цієї нагоди.
За переписом 1910 року в Лубнах було 2349 господарств, проживало 12786 мешканців, діяло 7 церков.
У
1915 році стали до ладу евакуйовані під час Першої світової війни з
прифронтових західних губерній машинобудівний завод "Фенікс"
("Шліфверст"), завод "Механіка" ("Комсомолець"), сукняні фабрики
("Валтекс").
Після подій Лютневої революції 1917 року багато
демократичних змін відбулося і в Лубнах. Тут було створену одну з перших
в Україні Рад робітничих і солдатських депутатів, в червні відбулися
установчі збори Української Демократично-Хліборобської Партії, а пізніше
відбувся І з'їзд хліборобів-демократів Полтавщини. В місті активно
діяла організація "Просвіти", активізували свою діяльність лубенські
друкарні, зокрема, були видані "Заборонені твори" Тараса Шевченка.
З
1923 року Лубни стають райцентром і центром Лубенської округи. Після
розрухи і голоду відбудовувались лубенські підприємства. В 1921 року
запущено дві суконні фабрики, 1922 року – міську електростанцію. Під
кінець 1925 року без державних асигнувань безробітним Лубен було
відновлено завод "Фенікс", який став носити назву "Комунар" (нині —
"Шліфверст"). Було проведено реконструкцію суконної та повстяної фабрик.
В 1932 році Лубенська повстяна фабрика була єдиною на Україні
механізованою фабрикою, на ній виготовлялось 70% усієї повсті.
Наприкінці 1927 року було відкрито деревообробну майстерню, що згодом
переросла в меблеву фабрику. В залізничному депо станції Лубни було
створено одну з перших в країні жіночих паровозних бригад, яку очолила
Галина Тодчук.
Торкнулася Лубен і гірка хвиля кривавого
сталінського терору. В 1932—1933 роках жителі міста, як і тисячі
мешканців навколишніх сіл вмирали від штучно влаштованого більшовицькою
владою голодомору. Не випадково на родючій лубенській землі біля
Мгарського монастиря 1993 року відкрито меморіал народної скорботи
"Голодомор-33" на Зажургорі.
У роки Великої Вітчизняної Війни за
мужність і відвагу виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками,
14 лубенців удостоєні звання героя Радянського Союзу, ще троє стали
повними кавалерами орденів Солдатської Слави.
За роки фашистської окупації населення міста скоротилося з 28 до 14 тис. чоловік.
Пам’ять
про героїчні і трагічні сторінки історії краю зберігають пам’ятники і
музей міста, прадавні назви його вулиць та мікрорайонів.
Сучасні
Лубни - місто обласного підпорядкування, яке знаходиться в центральній
частині України на 202-му кілометрі авто дороги "Київ-Харків",- на
березі річки Сули.
Місто розташоване в центральній частині Лубенського району і є його адміністративним центром. Межує з селами Вільшанка, Мгар, Засулля, Солониця, Терни, Кононівка, Нижній Булатець, Новаки, Клепачі.
Населення міста станом на 1 квітня 2010 становить 48 402 чоловік. Площа 45,6 км?.
|
|
Переглядів: 6494
|
|
|
Copyright NDA Group © 2025 |
|
|
|
