Спасо-Преображенський Мгарський монастир розташований неподалік міста Лубни, на правому березі річки Сули.
Заснований в 1619 році на кошти княгині Раїни Могилянки Вишневецької і збудований митрополитом Ісаєю Копинським (тоді ігуменом Густинським і Підгорським).
Здобувши блискучу освіту в православних учбових закладах князів Острозьких, Копинський зовсім молодим був пострижений в ченці Києво-Печерської Лаври. Чотирнадцять років провів він у молитвах у Антонієвих печерах. А потім отець Ісая став ігуменом Густинського монастиря, очолював Київське Богоявленське братство, брав участь в створенні Києво-Могилянської академії.

Саме йому Раїна Могилянка-Вишневецька (двоюрідна сестра Петра Могили, дружина власника величезних феодальних володінь по обох берегах Дніпра київського каштеляна Михайла Вишневецького, мати Яреми Вишневецького) 18 січня 1619 р. видала грамоту на заснування православного монастиря у Мгарському лісі у шести кілометрах від міста Лубни.

Переказ, про який згадує Т. Г. Шевченко в повісті «Близнюки», повідомляє, що місце зведення Мгарського монастиря Раїні вказали ангели.
Мгарський монастир завжди відігравав видатну роль в духовному житті України. У 1622 році відомий церковний діяч Ісая Копинський створив тут братство, що активно протистояло окатоличенню лівобережних українців.
На початку 1654 р., на шляху з Москви до Константинополя, в монастирі зупинився Царгородський патріарх Афанасій III (Пателарій). Тут же він помер, залишивши заповіт поховати себе в цьому монастирі. У 1662 р. святитель Афанасій був примислений до лику святих, а тіло його було знайдене нетлінним. До 1936 р. мощі святителя знаходилися в Мгарському монастирі. Нині вони покояться у кафедральному Благовещенському соборі м. Харкова.
Населення монастиря складалося здебільшого з колишніх запорозьких козаків. У 1663 році в монастирі під іменем монаха Гедеона перебував син Богдана Хмельницького, Юрій
За легендами, монастир на цьому місці існував ще до татарської навали XIII століття. В 1692 році на місці дерев'яної церкви, на кошти гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи і за проектом талановитого віленського зодчого Иоганна-Баптиста Зауера (Івана Баптиста - автора Троїцького собору в Чернігові) у співдружністі з місцевими майстрами М.Томашевським і О.Пирятинським був збудований кам'яний Спасо-Преображенський собор.
У розписі монастирських будівель брав участь український художник І. Максимович..
З 1737 року ігуменом, а з 1744 року першим архімандритом монастиря був майбутній святитель Йоасаф (Горленко), єпископ Бєлгородський. Його наступником став Іларіон Рогалевський.
На території монастиря поховані Константинопольський Патріарх Серафим, київський митрополит Йосиф, архієпископи: Тобольський — Амвросій (Келембет) і Полтавський — Мефодій Пековський.
У XVII-XVIII століттях тут був створений Мгарськиий літопис.
При монастирі був заснований скит з церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці.
У 1889 році з благословення єпископа Полтавського Іларіона було вирішено на пагорбі монастирського саду замість каплиці збудувати церкву, а місцевість, що оточувала курган, відокремити від монастирського саду кам'яною стіною, поставити огорожу і дати цьому місцю назву і значення монастирського скиту. 25 вересня 1891 року (день пам'яті преподобного Сергія) відбулося освячення нової церкви. Освячення здійснив особисто владика, що прибув спеціально з цією метою в Лубенську округу.
Монастир свого часу відвідали майже всі гетьмани України, багато з яких жертвували значні кошти на його утримання. Серед меценатів монастиря відзначився Людвиг Дант, принц Гессен-Гамбурзький. Тут побували Петро І, Пушкін, Шевченко, майже всі класики української літератури ХІХ-ХХ століть.
Монастир відіграв важливу роль в духовному становленні святого блаженного старця Паїсія Києво-Печерського, уродженця Лубен, який ще хлопчиком відвідував обитель.
У 1919 р., у ніч з 5 (18) на 6 (19) серпня, на престольне свято Преображення Господня, більшовики розстріляли 17 мгарських ченців на чолі з ігуменом Амвросієм. Новомученики поховані за вівтарем скитської церкви Благовіщення.
На початку 30-х років на території Мгарського монастиря був створений Патронат для дітей «ворогів народу». З 1937 р. тут знаходився дисциплінарний батальйон, а з 1946 - військові склади. У 1985 році монастир передали під піонерський табір.
Роки осквернення призвели до запустіння монастиря. Тут збереглися: розграбований Преображенський собор; дзвіниця; келії XVIII століття; Благовіщенська церква, перетворена на кухню; зруйновані дім настоятеля та странноприємниця. Майже не збереглися келії XVII століття. В скиті збереглась Афанасіївська (Благовіщенська) церква і частина кам'яного паркану.
Відродження святої обителі почалося лише в 1993 р.

До монастиря входять Спасо-Преображенський собор (1684-1692, арх.. І. Баптист, побудований за зразком собору Троїцького монастиря у Чернігові), дзвіниця (1785), будинок настоятеля (1786), тепла церква (кін. ХІХ ст.)
Цікавим є також пам’ятник «Голодомор-33», встановлений поруч із монастирем на кургані Скорботи.